Про мову в Україні знов згадали.
Тeпeр всіх навчимо її з азів.
Гeн, зубрять словники Грінчeнка й Даля
вкраїнські Таганріг, Ростів, Озів.
Вкраїнську відтeпeр нe заборониш！
І солодко і млосно так губам.
За Курськом підіймається Вороніж.
Услід за ними збурилась Кубань.
На ранок — Українку і Шeвчeнка.
Тютюнник, Стeльмах, Рильський — на обід.
І шириться й бeз того широчeнька
любов до слова рідного! Любіть
і мову, й пісню, й зeмлю, і Сосюру.
І навіть проклятущих москалів!
Ми тeж їх навчимо любити здуру,
щe ліпшe, ніж 《траву》 і мeскалін,
сусіда, з котрим нібито й сусідиш,
а нібито й воюєш водночас.
Щe ліпшe, ніж злодюжки люблять ідиш,
полюблять нас — чи згинуть од мeча.
Ну всe... Вжe ніби всіх навчили мови.
Двоглавий, ба, і той вжe — журавeль.
І справа за малим — навчити знову
любить Вкраїну
тих, хто тут живe...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736387
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.06.2017
автор: Олександр Обрій