Згадаємо незгасні ті слова,
Що по століттю з праху виринають:
«Чим груба і безглуздіша брехня –
Тим з легкістю їй люди довіряють…»
Але на зараз «Казкарі» не ті,
Їм площі і майдани не потрібні.
Віщають вільно й пристрасно вони
Новини раз у раз зверхемоційні.
Кругом куди не глянь там вороги –
Америка, Європа, Україна…
І в змові лютій жадібно вони
Хтять, щоб Росія стала на коліна.
Фашисти, ті колишнії брати,
Віками, що у друзів маскувались,
Зничтожують і спалюють хати,
Ріжуть дітей, що в погребах ховались.
І все це на своїй рідній землі –
Самих себе зничтожують, катують.
Жінкам своїм на згадку на чолі
Ножами чорну свастику малюють.
Запрошують у гості цілий світ:
«Хто хоче просто так повоювати?
Чи передати плачений привіт?
Із танків по оселях постріляти?»
Картинки раз у раз суцільний жах -
Наче вся нечисть світу в Україні.
Готують для Росії вічний крах,
Щоб схоронити всіх у домовині.
Все зрозуміло – ворог ззовні є
Й нема потреби поясняти злидні
В яких втопив населення своє
Правитель через дії амбіційні.
Та не сховати дійсність за брехню,
Новинами не будеш тільки ситий.
Зірве життя московську маячню
З очей людей безумством оповитих.
Почнуть боротись за свої права
І зрозуміють справжність слова «ВОЛЯ».
Відчують, що країна ще жива
І що у них насправді інша доля.
Нарешті позабудуть ті слова,
Що по століттю з праху виринають:
«Чим груба і безглуздіша брехня –
Тим з легкістю їй люди довіряють…»
©
11.02.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736537
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.06.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко