Пам’яті Блаженнійшого
Любомира Гузара
Коли догорає світильник –
У темряву впасти – загроза,
Вже хід зупинив цей вітрильник,
Така ця зворушлива проза.
Людина - епоха у вічність,
До Бога пішла назавжди.
Ця нам не по силі трагічність,
Нам грішним залишив труди
Душі і великого розуму,
Любові нетлінного серця,
Молитви до вічного роздуму
І віру в потужному герці.
Чи знатиме світ щось подібне,
Чи небо пришле нам взамін
Людину, хоч крапельку гідну
Як цей України був Син?
Його дзвін невтомно за мир
Щоденно звучав на весь світ
Це – сонце з ім’ям Любомир,
Нетлінний його Заповіт!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736586
Рубрика: Присвячення
дата надходження 05.06.2017
автор: Шостацька Людмила