Світ став пустелею. А пустота
Смак самовідданості, смак служіння
Вбиває. Отже зникла доброта.
І між людьми немає розуміння.
Світ став пустелею. І вже немов
Людей ніщо у ньому не єднає.
І хтивість видається за любов.
А про любов уже ніхто не знає.
Бо їй не вчать. Не вчать уже давно,
Що справжнє щастя в тому, щоби дбати
Про інших, що в офірі лиш воно
Існує і у прагненні віддати.
Світ став пустелею. Та вірю — ми
Ще здатні ту пустелю оживити,
Як вірю — після довгої зими
З'являтимуться знов чудові квіти.
Із циклу віршів 2011 року "Злива щастя" www.PetroRuh.com/2011.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736709
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2017
автор: Петро Рух