Ірина Вовк. "ЄЛИСАВЕТА ЯРОСЛАВНА І ГАРАЛЬД СМІЛИВИЙ"

(З  циклу  [b]історичних  портретів[/b])

[b][i](подражаніє      лютні)[/i]
[/b]
...  Тут    потрібно    високої    ноти    --    без    неї    не    можна!
Тут    оспівана    кожна    сльозинка,
сторіночка    кожна:
тут    Сміливий    Гаральд
у    звитяжному    юності    леті
серед    княжих    палат    --
яко    вой    і    поет    --
на    любов    присягав    'Лисаветі.
'Лисавето,    розквітлая    руже
із    літніх    садів    Ярослава,
що    бажала    без    царства
Гаральда    за    мужа!..
Гучная    хвала-піснеслава
о    красу    твою    юну,    незайману
вольно    по    світу    несеться    --
біля    київських    при́ступів
кінь    половецький    пасеться.

...  А    у    вікінгів    серце      --    на    ласку    жіночу    нечуле...
...  А    у    вікінгів    в    серці    --    лиш    море    бурунне    ночує...
...  А    у    вікінгів    в    серці    --    дороги    круті    і    скелясті...
...  А    у    вікінгів  серце    з    заліза  --  крицевої    сивої    масті...

...  А    ханенко    у    свіжих    покосах
попиває    кумис
з    кобилиці,
а    ханенкові    очі  -  розкосі,
види́  --  блідолиці.
Він    наврочує    руському    люду
Косовицю*
з    жаркою    ходою    --
горезвісну    Обиду**    й    Облуду***
         руський    люд    називає    [i]"ордою"[/i]...

...  Мій    Сміливий    Гаральде,
хутчіше    з    походу    вертайся.
Не    питайся    у    моря    погоди,
про    вроду    у    зір    не    питайся.
Мій    Гаральде    Сміливий,
вертайся    звитяжцем    з    походу:
порятуй    і    престол    свій,
на    меч    уразливий,
і    дівочу    неторкану    вроду...

...  Хай    надовго    пустіє    бенкетная    заля    Валґалли  ...****
...  Хай    русалка    по    морю    розвіє    предивні    корали  ...

Нагородою    стане    безцінна    --    як    витвір    поета    --
надкоштовна    перлина    --
єдина
княжна    'Лисавета.

[i]...  Історія    Єлисавети    Ярославни    і    Гаральда    Сміливого    повертає    у    світ    романтичної    казки    про    велике    кохання:    руська    князівна    приглянула    собі    вікінга    з    непривітних    берегів    скелястої    Норвегії.    Ким    він    був    напочатку?    --    лицарем-пройдисвітом,    спадкоємцем    без    столу,    і    ще    трохи    --    лютнярем,    тямив    лад    до    історичної    саги  ...    А    що    князівна    запала    глибоко    в    його    неприборкану    душу,    то    тим    палкіше    тягло    Гаральда    на    лицарські    пригоди,    походи    морями    і    суходолами,    --    і    між    тим    на    пісенні    тексти,    як    і    лічить    мандрівному  закоханому    піїті.
...  Вернув    до    неї    змужнілим    воєм,    на    карбу    мав    багато    звитяг,    а    серед    них    найбільшу    --    відвойований    престіл    свого    батька    --    Оляфа,    короля    Норвегії.    Повержений    був    і    смутянин    --    король    Кнут    Великий,    і    половецький    ханенко,    що    й    собі    забажав    'Лисавети.    Розбиті    страшні    сарацини,    і    транди,    й    дротґейми...
Такий    зять    став    Ярославові    до    смаку    --    і    він    благословив    закохану    пару.
Такого    бучного    весілля,    як    шлюб    Єлисавети    і    Гаральда    Сміливого,    сивобороді    київські    гуслярі    ще    не    пригадували.    От    і    складали    про    них    славословія,    а    про    їхнє    кохання    --    легенди  ...
[/i]
...  Десь    там    лютня    сумує    Гаральдова.
Порохом    струни    припали  ...
То    був    час    вигнання    і    безпуття,
гнітючої    Долі    --    Опали.
Вдармо    струни  ...    Хай    піснь    розбиває
терпіння    зважнілі    тенета,
як    на    свого    Гаральда    --    крізь    віки    і    каміння    --
чекає    княжна    'Лисавета.


----------------------------------------------
[i]*1  Косови́ця    --    Смерть  у  міфології  язичників-слов’ян.

*2  Оби́да    --    дохристиянська    богиня    Злої    Долі.

*3  Облу́да    --    злий    Дух,    що    зводить    на    манівці,    на      блуканину.

*4  Валга́лла    --    бенкетна    зала    богів,    куди    потрапляли    покійні    вікінги    після    обряду    трупоспалення.    Тіло  померлого    вкладали    на    палубі    його    корабля    і    спалювали    разом    із    ним.
[/i]

(Зі  збірки  "Семивідлуння".  -  Львів:Логос,2008)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736982
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 08.06.2017
автор: Сіроманка