[i]Берешся за ручку чи олівець з зошитом –
І злітають твої думки в небо, птахами.
І скидають слова котрі були тяжкою ношею,
Де чорне і біле наче поділене шахами.
Всі переплетення літер, лиш мереживо лінії –
Де напруга тримає твій діалог-речення.
Вкотре слова потопають у білому інії,
Та аркуш мов тиша німа чекає на зречення.
А ти знов шукаєш рими очима шаленими –
Що єднають думки, ті що лем визріли.
Та дивиться в дзеркало ніч очима зеленими
І чекає допоки ще сонце не визирне.
Десь блукають слова, поміж крапками –
Й замикають твої надії, знов комами.
Заростають білі поля рядками-травами,
А чорне колосся наповняється формами.
А рука все ще щось пише й дряпає –
Те, що тобі спалахом в душу встромлено.
Креслиш папір, бо серце болить й шарпає,
А думка стікає й лягає знов втомлено.
Та пробіли повільно стануть примарними –
Й обернуться в голоси десь із Тартара.
Чорне і біле було поділене парними
Й опинилось в полоні чорнила під вартою.
Відчуваєш жар, що тіло пронзає судомами –
Й тягнеш це все на світло, ти паростком.
І л’ються слова повінню, темними водами
Й розповзаються, розподілені знаками й комами.
І колосяться ниви, навіяні думки, Музою –
Котрі були у мозку твоєму поселені.
Їм аркуш для втечі стане злітною смугою,
Їхній шлях – як твої мрії захмелені.
І коли ти сплетеш у знаки, вітри і сторони –
Та обереш все найліпше з найгіршого.
Лиш тоді, усе, що тобою колись було створене –
Матиме зміст, назву і стане віршами...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736996
Рубрика: Верлібр
дата надходження 08.06.2017
автор: Валерій Кець