Я так люблю цю землю, дар творіння,
Цю велич всесвіту, містерію життя,
Усе існує від Твого веління,
В безмежнім просторі й моє маленьке-”я”!
Хоч може я , мала морська піщина,
Яких численність нам не зрахувать,
Але ж я є! Нехай і не відмінна,
Ти в душу вклав свою нам благодать!
Одним даруєш вміння професійні,
Іншим натхнення чуда малювать,
Мені ж Ти дарував цю душу мрійну,
Щоб римами думки свої писать.
І хоч вони цілком ,як малі діти,
Скакають часом , а то в даль пливуть,
То плачуть, то сміються, аби жити...
Мені ж дарують незабутню путь.
Пощо життя? Які у нас стремління?
Що ми залишимо, як згадку по собі?
Будуй життя, а наше покоління
Продовжить те ,що розпочали ми!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2017
автор: горлиця