Доріжкою дитинства розпочинали йти
І шлях цей нашим ніжкам легко вдалось пройти.
На все вкруги дивились розплющив очі ми -
Таке все було миле і дружнє навкруги.
Теплі обійми тата, матусин рідний сміх
І батьківської хати ріднесенький поріг.
Тоді жила в нас віра, що мир –саме добро!
Як швидко загубилось дитинства джерело…
На крилах мрій і щастя дні юності пройшли,
Веселі дні безглуздя, шаленості були.
Ми за метою мчали чи крок за кроком йшли.
Когось ми забували чи кривду завдали.
Так промайнуло літо безмежного буття,
Ми маємо освіту і досвід від життя.
Вже більше в нас помірних і вдумливих ідей.
Не летимо на світло, виховуєм дітей…
Давно вже зрозуміли, що де добро там зло…
І швидко загубилось юнацтва джерело…
Отак ми поступово добігли до зими,
Вже голова сивіє, кудись поділись сни.
Є в нас думки про мудрість, про долю, почуття.
І тільки не сивіє любов душі свята -
Те, що нам дано Богом, що рід людський трима,
Що ми залишим в спадок коли підем з життя…
©
21.01.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737562
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.06.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко