Як таргани, побігли сучі діти,
І все туди , в обійми до орди.
Інстинкт створінь цих можна зрозуміти,
Чимало натворили нам біди.
Азарови, Олійники, і Пшонки,
Як тільки носить нечисть цю земля?
Втекли туди, куди і власник Хонки,
Під захист до господаря Кремля.
Втекли не всі, багато зачаїлись,
Окрас змінили, гасла, прапори.
Вони у владу так глибоко в’їлись,
Лише чекають слушної пори.
Як ті щурі, підвалини держави,
Підточують щоденно і гризуть,
Та зрідка нам влаштовують вистави,
Як борються із тими, що крадуть.
На старі схеми, грошові потоки
Нова сторожа стала на чатах.
Майданів двох забули ми уроки,
А влада знову загубила страх.
На волі непокарані злочинці
І зрадники держави всіх мастей.
Чому ж такі терплячі українці,
Невже змирились з кількість смертей.
Найкращі гинуть, а ота сволота,
Що зачаїлась, навіть не тремтить,
Ще й в соцмережах розкриває рота
З якого знову «руССкий мир» смердить.
А що хотіти, ми ж не спромоглися,
Вже навіть після того, що було
І в повний ріст на ноги не звелися,
Не відродили мовне джерело.
Не треба тут чиновників чи сили
А лиш бажання в кожного із нас,
Щоб українською заговорили,
З глибин душі щоб був на це наказ.
І свою церкву у своїй державі
Помісною зробити не змогли.
Ми будувати без фундаменту почали,
Тому і досі більшість ще – хохли…
13.06.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737579
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.06.2017
автор: Мирослав Вересюк