Мій світе золотий, зеленоокий,
Смарагде між низин Карпатських гір!
Тут губляться мої дитячі кроки,
Ромашкою й любистком пахне двір…
Мов береже той сокровенний спогад
Про безтурботні сонячні літа.
І куриться пилюкою дорога,
Як тютюном задимлена гортань.
А там, на тому боці, онде-онде,–
Де не ступи, не перейти убрід,–
Усмі́шка мами, ніжна, як в Джоконди,
Благословенням дихає услід.
Там тато, молодий ще, косу клепле,
Як червень серпик місячний вгорі…
Шумує молоко в дійниці тепле,
Курчаток водить квочка по дворі.
Закручує у клаптики газети
Дідусь на лавці дрібки тютюну…
Клубком згорнувшись на краю верети,
Куняє кіт у мареві півсну.
Над купою навозу в’ються мухи –
Уперті й надокучливі, ну страх!..
Корівку бабця чухає за вухом,
Галузкою відлякує комах.
Поглипує на «ласю» синьооко
І тішиться: бо хоч уже й стара,
Та молока дає іще нівроку,
Тому й дзюни́ня* сите, й дітвора.
Десь там, серед буденності й привілля,
І я собі блукаю, ще мала,
І білий світ вигойдую на віях,
І слухаю, як молиться бджола…
Бо ще не знаю, що там буде далі,
Яких утрат відміряно і див…
Дрібонькими відбитками сандалій
Лишаю у дворі свої сліди…
[i]*Дзюни́ня – порося.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737642
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2017
автор: Наталя Данилюк