Вона, на жаль, самотньою була.
Батьки померли, а життя злетіло.
Те, що в душі бажаннями кипіло
Тихо завмерло – наче не жила.
Дивилась часом крізь віконне скло
На дідусів із внуками надворі
Чи на жінок, що йдуть в родиннім колі
І щось від того в серці їй пекло.
Можливо те, що знала іншу суть –
Вона у дитбудинку працювала.
Всіх дітлахів без винятків кохала
Й жадала, що в родини їх візьмуть.
Частенько на останні копійки
Вона для них цукерки купувала.
Надвечір часто казочки читала,
А іноді веселії байки.
Вона, на жаль, самотньою була.
І розуміла цінності родини,
Що губляться в життєвій плутанині
Та всім потрібні наче два крила…
©
2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737741
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.06.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко