Ірина Вовк. "КНЯГИНЕ, ЩЕ ТВІЙ СЕРПЕНЬ НЕ ПРОБИВ…"

Княгине,  ще  твій  серпень  не  пробив!
Ще  на  вінці  женців  ти  не  просила.
Іще  журавка  воду  не  носила,
Іще  журавлик  трав  не  покосив…
Навпроти,  красень  Місяць-Молодик
на  тебе  визира  сліпучим  Оком,
і  білоткані  ризи  над  потоком
пильнує  з  очеретів  Водяник…
Серед  латаття,  паполо́м*  із  ряск,
ти  наче  вперше  –  диво-Королівна  –
тебе  вінча  симфонія  наспівна
тіарою  людських,  природніх  ласк.
Ти  над  усім  –  у  снах  і  наяву  –
на  пальчиках  терни́  переступаєш,
на  сім  вітрів  вітрила  розпинаєш:
мій  світоньку,  я  –  світло,  я  –  живу!

Семиярило,  боже  Семияр,
Спали  мене  купальськими  вогнями,
Нехай  згорю  –  без  страху  і  без  тями  –
Як  дар  Землі,  Природи  щедрий  дар!

…Чи  то  в  роду  у  диво-королівн
без  каяття  вичерпувать  скарбниці:
я  –  одержима!  Рими  світлолиці
сплітаються  в  огромний  пісне-гімн!

Як  молитовно  тепляться  уста  –
То  від  Купайла  жар-перо…  жаринка,
То  в  папороті  знайдена  пір’їнка
Тобі  вінець  із  Літа  випліта.

[i]*паполо́ма  -  архаїчне:  покривало
[/i]

(Зі  збірки  "Семивідлуння".  -  Львів:Каменяр,2008)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737998
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.06.2017
автор: Сіроманка