Навчи мене кохати по-людському,
Кидати гарних слів велику тучу,
А потім не вітатися і знову
Когось не днями – вечорами мучить.
Навіщо починати, щоб залишить?
Хіба раніш було погано жити?
А зараз у душі у повній тиші
Від слів отих не починало б гнити.
Без тебе краще, не вертай, будь ласка,
Світитись щастям починають очі,
Тоді не треба перед світом маска,
Й ночами тіло більш не сльозоточить.
Та ти не можеш, прибігаєш знову,
Кидаєш слів і поглядів у серце,
Зникаєш скоро, а в душі по новій
Неначе хто насипав трохи перцю.
А як же солодко, коли з тобою поряд,
Та як же гірко потім наодинці,
Тоді ще тиждень ходжу, наче хвора,
Шукаючи заміни половинці.
Я розумію, що я зараз не доречна,
Я розумію, що багато зайвих слів,
Кохання нині - штука небезпечна,
І так важливо, щоб тебе хтось розумів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738022
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.06.2017
автор: Кліо