Сивіють наші матері
Ще зовсім-зовсім молодими,
Бо їх синочки на війні
І захищають Батьківщину.
Уже й у сина сивина,
Хоч зовсім юний ще хлопчина.
Війна проклята, це вона
Усім їм скроні посріблила.
У душу всипала жарин,
На голови свинець кидає,
А в полі - урожай із мін.
То що ж це має бути далі?
Замовкли в лузі солов"ї,
Лише висвистують снаряди,
Та плачуть дітоньки малі,
Дитинство в них забрали "Гради".
Вони дорослими стають,
Так й не набавившись ляльками.
Верніть дитинство їм, прошу,
І припиніть війну, благаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738136
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.06.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський