Неспокій душу рве, і б'є об камінь,
як хвиля та, з глибин морських озер,
чого насправді хочемо не знаєм самі,
бажання розбиваються об твердь.
Як сокіл - в небеса душа бажає,
перелетіть всі гори на землі,
розбити грішний світ, з'єднати брами
що наяву, і мрії уві сні.
Мов кислота, з середини з'їдає,
ні на хвилину спокою нема,
змінити землю гнівно вимагає,
щоб воля ожила, а не тюрма.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738297
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.06.2017
автор: ЧД