[color="#5925ba"][i][b]До втрат ми звикли з ранніх літ,
Така в нас доля
І непохитна, мов граніт
Її сваволя.
Коли втрачаємо близьких,
То серце крає,
Колись улюблені зв’язки
В душі лишаєм…
Коли згубили певну річ,
Чи просто гроші,
Своїх позбавимо ми пліч,
Якоїсь ноші,
А чи тяжка вона, чи ні,
То з часом сплине:
[color="#853c3c"]Від втрати ми не у лайні
Тому – невинні…[/color]
А от не втратить свою суть
Не кожен здатен,
У владу деякі повзуть,
Щоб зиски мати
І обікрасти там людей,
Напевне легше,
Звання орді* цій – фарисей**,
Що кр́аде й бреше.
До втрат ми звикли з ранніх літ,
Така в нас доля.
По с́обі ми лишаєм слід
Життєвих ролей.
Нічого краще не лишать,
Ніж гнів невпинний,
[color="#853c3c"]На суд людський не потраплять,
Бо скажуть: винний[/color]…[/b][/i][/color]
*різні ахметови
**решта
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738432
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.06.2017
автор: Джин