Вона володіє неповторюваними
тактильними мовами;
У вранішньому сяйві
Вона малює тіні смутку на обличчях загиблих
Перед їхніми вдовами.
Поки не пізно,
Чи зрозумієш ти, що життя добігає кінця?
Коли ми йдемо разом,
наші шляхи поєднуються;
ми зливаємось в одну масу.
Вона багрянить небокрай
червоним дощем
І щедро роздає
Людям по тій стороні на обід і вечерю
В горлі біль та у серці щем.
Поки нам не грозить,
Чи зрозуміємо, що мирного неба для всіх
не вистачає?
Коли піднімемо голови,
півсонця закриють нам
круки та ворони.
Сподіваюсь, що ці слова
мучитимуть твоє сумління.
Вони пробиватимуться до серця,
Благатимуть від нього чогось кращого,
Та їм не розчулить каміння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738507
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 19.06.2017
автор: painter_of_the_sky