Кореня древнього, гідного подиву,
Графського, з запахом честі єлею.
Князь Лев Данилович дав його родові
Грамоту на володіння землею.
Міг він юриста стежину мережити.
Тільки свій шлях по-інакшому бачив.
Вибрав чернецтво, щоб Богу належати.
Шлях собі в напрямі цьому означив.
В Римі був, з Папою зустріч мав, було це.
Та повернувся до рідної хати –
В Галичину, став главою УГКЦ,
Мріяв він церкви дві гілки з’єднати –
Східну та Західну, в мирі та злагоді
Вести народ шляхом віри до Бога.
Думи-квітки соком зріли у ягоді,
Плодом укрилась святого дорога.
Много зробити вдалося Шептицькому –
Церкву підняти, народ розбудити,
Світло посіять між роду мужицького,
Школи художні й освітні відкрити.
Те, що зібрав він, стоятиме вічністю –
Цінні книжки і художні картини.
Звів він для бідних і немічних лічницю,
Радив відкрити читальні-хатини.
Банк заснував. Мав на це своє бачення.
Гроші – на розвиток церкви, громади,
Не на своє особисте збагачення.
Всі його задуми – ближнього ради.
Люд не ділив на народи і нації –
Груди за кожним безправним боліли.
В злобі до інших не бачив він рації.
Вчинок розсудить лиш – чорний чи білий.
Страху не мав перед жодними владами,
Тільки боявся образити Бога.
Милість і щедрість були його «вадами».
Довгу тернисту пройшов він дорогу.
І коли час його кликав до вічності,
Мовив братам по служінню, по вірі:
- Церква не вмре, стане тільки величніша,
Для Україні минуть роки сірі.
І хоч Москва їх обох убиватиме,
Бог Україну і церкву триматиме!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738508
Рубрика: Присвячення
дата надходження 19.06.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)