Відбули батьки весілля.
Вже нарешті всі застілля,
Гості, друзі, вся рідня
Пригубивши «на коня»
До домівок від’їжджали.
Обнімали, цілували,
Зичили легкої долі
Молодятам і поволі
Всі нарешті відбули.
Тася й Коля почали
Будувати власний побут.
Щоб в родині був добробут
Молода зразу до рук
І «під свій міцний каблук»
Молодого влаштувала.
Чітко й власно керувала
Й Коля враз до того звик.
Так минуло безліч літ
І Тануся захандрила.
Зараз вже вона хотіла,
Щоб Колюня керував.
Про родину щоб подбав
Та її як завжди слухав!
Щоб нарешті щось роздмухав
У кар’єрі і в житті.
В сварках так минали дні…
Тася Колю виганяла,
Потім знову повертала.
І нарешті у сльозах
Мовила Колюні так:
«Чоловік ти чи слабак?
Враз вирішуй – так чи так?»
Коля мовчки зміркував,
Речі взяв і почвалав.
Зняв в оренду сам кімнату
Особистого формату.
Речі нові накупив.
Що хотів те пив і їв.
Діточкам гроші привозив,
Влітку на моря вивозив.
Лиш до Тасі не вернув
Й з радістю її не чув!
А що Тася? Як живе?
Майже кожен день реве
І таблетки вже приймає.
Колі каже, що кохає
Та за хвильку знов диктує,
Знову радить і керує.
Потім знову сльози ллє…
Найчастіше ми своє
Щастя просто не цінуєм…
А як зникне враз – жалкуєм,
Сльози ллємо раз по раз.
Тож цінуйте без прикрас
Те, що маєте в житті,
Щоб не бути в самоті!...
©
17.03.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738680
Рубрика:
дата надходження 21.06.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко