Згасає день ноктюрнами Шопена
На мокрих віях в сонних матіол.
Сховалася в околицях Едему,
Від посвисту погоничів любов..
Й побудувала там собі капличку,
Де вітер, сонце, де гірський потік.
Вона жива. Бліде у неї личко,
Ще, й кажуть, стала гостра на язик..
Туди доріг ніхто тепер не знає,
Чи ж те розкажуть спалені мости,
Як світом неприкаяно блукає,
Нічна мана людської самоти!?..
Не вір у сни.. Вони - лиш ностальгія,
Стихія вод, що сниться кораблю.
А стукіт - чебрецева аритмія,
Одвічне вечорове дежавю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738753
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2017
автор: Яна Корженевська