[b]М[/b]олюся у душі і за дітей, і за онуків —
[b]О[/b]двічні материнські маю в серці почуття.
[b]Л[/b]юбов моя величних й голосних не любить звуків,
[b]Ю[/b]доль земну я дарувала їм і майбуття.
[b]С[/b]вітає чи вже пада сонце неминуче в річку —
[b]Я[/b] проводжаю і стрічаю день в думках про них.
[b]У[/b]певнена — від успіхів вагомих й невеличких
[b]Д[/b]істалась радість їм у чімсь і від порад моїх.
[b]У[/b]білена не від років давно я сивиною,
[b]Ш[/b]укала й я колись для себе папороті цвіт
[b]І[/b] сумнівів туман лягав густою пеленою,
[b]І[/b] чорно-білим іноді здавався мені світ.
[b]З[/b]найшла я цвіт той, а у нім — кохання і довіра.
[b]А[/b] що ще треба жінці для щасливих й світлих днів?
[b]Д[/b]ороговказом назавжди були надія й мрія
[b]І[/b] папороті цвіт в моєму серці не одцвів.
[b]Т[/b]ака рясна й яскрава низка днів моїх пройдешніх,
[b]Е[/b]тюди днів майбутніх вже малюють мрії й сни.
[b]Й[/b] так хочеться, щоб я пройшла їх якомога легше,
[b]І[/b] усміхалась листопадам й ніжності весни.
[b]З[/b]асніженим і ранкам, й вечорам знов дивувалась,
[b]А[/b] ще побачила,як літо щедро розквіта.
[b]О[/b]нуками й дітьми без втоми завжди піклувалась,
[b]Н[/b]абуте у житті зберуть у досвід мій літа.
[b]У[/b]клониться могилам рідним низько моя пам’ять,
[b]К[/b]охання і надія, мовби папороті цвіт.
[b]І [/b]сумніви нехай ніколи душу більш не краять,
[b]В[/b] яскравих кольорах нащадкам я дарую світ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738854
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.06.2017
автор: Радченко