присвячується Даші В.
Я підраховую роки:
чи стане їх тобі, дитино,
з цієї вибратись ріки,
що невблаганно й безупинно
тобі домішує у кров
свою отруйну чорну воду...
І – ні човна ніде, ні броду –
лиш десь очікує Харон,
до всього звиклий, незворушний...
А пам’ятаєш:
квітли груші,
вітрець розносив аромат...
Духмяні, теплі, дерев’яні –
із ганку – сходинки у сад,
а там – джмелі, від сонця п’яні,
синиць настирних метушня...
Химерні, майже нездоланні
кордони гумового дня.
Ти – мов кульбабка серед зграйки
пухнастих кульок у траві...
Травневі скрипки, смійтесь, грайте –
поки щасливі ми й живі!
Поки попереду світанки,
і вдосталь сонця і тепла...
Та ось – запилені фіранки,
і в серці – муторна імла...
Мов ті шприци або пігулки,
я підраховую роки...
Ця річка – темна, мертва, мулка –
уже далась тобі взнаки...
А все ж лишається надія
хоч як її ти не назви...
Роки минають, серце мліє...
Дитино, Мавко, допливи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7390
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.09.2005
автор: Вировець Лариса