Твої руки такі холодні,
Моє серце з грудей виймали.
І на тому краю безодні,
Твої очі у прірву штовхали.
Я ішла мов сліпа за тобою,
Босі ноги до крові збивала.
Я не знала страшної правди,
Що я роль лиш свою зіграла.
Я не знала, що в цьому світі,
Стільки бруду у людських душах.
Світ був білим весняним цвітом,
Поки ти спокій цей не порушив.
Все змінилось, одної миті,
Коли душу тобі відкрила.
І сліпа, наче божевільна,
Я віддала для тебе крила.
І лишились глибокі шрами,
Ти без мене почав літати.
Я блукаю тепер між світами,
Я не знала болючіше втрати.
Отрута медом мені здавалась,
Коли з рук твоїх її пила.
Але сон в одну мить обірвався,
І я в прірву уже летіла.
Я не знаю болючіше болю,
Як кохати й зазнати зради.
Я не раз проклинаю долю,
Та немає цьому відради.
І мабуть вже у цьому світі,
Не знайти мені свого місця.
Я залишусь в земному зеніті,
Наче осінь, з опавшим листям.
НАДІЯ КИШЕНЯ 24.06.2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739086
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2017
автор: КОЛЮЧКА