Ми прагнемо всі пробудитись до життя.
Ми різні, та жадаємо одного.
Той, що в наркотиках шукає забуття,
Оцей, що палко хоче полюбити Бога,
Герой, який готовий вмерти за народ,
І он той жмикрут, що соки з народу чавить,
Мотив у всіх один — бажання насолод.
І це бажання усіма у світі править.
Та ниці насолоди нас не вдовольнять,
Бо не прийти до щастя хибними шляхами.
Знання про щастя треба всім — від немовля
До пана президента, що керує нами.
Знання про щастя очевидне і просте:
Безмірно величезну, дійсну насолоду
Людина може мати тільки через те,
Що служить некорисливо свому народу.
А у служіння Богу є ще кращий смак.
Воно, як злива щастя, живить наші душі,
І в них любові воцаряється весна,
І всі страждання наші нам стають байдужі.
І стаємо ми вільні і не боїмось
Ніяких злигоднів, проблем, утрат і болю.
Усяк у світі прагне до такої ось
Наповненості серця щастям і любов'ю.
Із циклу віршів 2011 року "Злива щастя" www.PetroRuh.com/2011.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739128
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.06.2017
автор: Петро Рух