Думки, як ватні хмари, у спокої пливуть.
Їх тиша поглинає, вагітніє віршами.
І хочеться прогнати всіх звуків каламуть,
щоб випити всю мудрість беззвучності до граму.
Подіі так у вузлик затягнуться, бува,
що ти і не почуєш народження натхнення.
Ховаються у тиші несказані слова,
бо роздуми про вічне вбиває сьогодення.
Безмовність потихеньку смакуєш, як вино,
що іноді спасає, дарує насолоду.
І влягуться у тиші думки, як доміно,
і рими невгамовні знов вийдуть на свободу.
Хто тишу вміє слухать — той слухає себе.
Сказати можна точно: він в злагоді із Богом.
Струмок живого слова свій шлях завжди проб'є
й народиться рядок у тиші епілогом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739133
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.06.2017
автор: Денисова Елена