Пустилась берега душа – як жовтий лист у листопаді,
наважившись зірватись в лет.
Та безоглядним споконвік - земне тяжіння на заваді,
лиш дозволяє пірует.
Озонним протягом з душі здуває павуті печалі
на тлі наближених небес.
Ця невагомість – вишній сон, де я з тобою, а надалі –
мільйон сліпих пробуджень – без.
03.05.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2017
автор: Тарас Яресько