Загублю я його серед тисячи лиць
Незнайомих мені і до болю знайомих.
Дайте крила, щодуху я крикну до птиць
І у небо полину, не знаючи втоми.
Пролечу я над містом, загляну в той дім,
Що в руїнах тепер, може щось пригадаю.
Прошепчу, ні ! Я крикну, бо вільна! Не з ним!
Закружляю у танці і не заридаю.
Усміхнусь мимоволі вчорашньому дню
І розправивши крила – просторами лину.
А в руїнах байдужість свою схороню
І на схроні залишу стебельце полину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2017
автор: Світлана Петренко