27.06.2017* 19:50
1.5. Порятунок – 1.
Здається, що десь в останній чверті минулого століття італійці випустили кінокомедію про мафію, де героями були дві родини. Під час вендети в одній родині були вбиті всі чоловіки, а в другій залишився один чоловік-незграба. Фільм побудований на тому, що жінки ворожого клану весь час роблять спробу вбити цього чоловіка. І кожний раз це не вдається зробити – то він раптом зав’язує шнурок на ботиках і куля летить мимо, то ще щось таке. При цьому чоловік навіть не здогадується, що на нього полюють.
В таких випадках говорять, що людину охороняє Ангел-охоронець, а фактично іде чомусь серія синхронічних подій, може це і є робота Ангела-охоронця.
У 1986 році я був солдатом, брав участь в бойових діях в Угорщині як зв’язківець. Наш батальйон прийшов своїм ходом із Союзу до Будапешту пізно увечері. Біля аеропорту нас зустрічало троє сивих змарнілих військових із навіженими очима – солдат, сержант та старшина, це було все, що залишилося від підрозділу зв’язківців після повстання угорців. У розгромленій великій казармі ми розіграли частини ліжок, мені дістався пружинний матрац, нам дали проспати декілька годин і тільки почався ранок, як ми вже пішли на завдання.
Я був у 1-му відділенні 1-го взводу 1-ї роти. По пустій вулиці їхав наш грузовик, на ньому стояли зразу за кабіною шофера котушки із тяжким кабелем, одна стояла на тринозі і я розкручував її. Машина повільно їхала, кабель лягав на землю, а мої товариші ретельно укладали його вздовж тротуару. Раптом щось примусило мене нахилитися, а потім я машинально сів у здивуванні: «Звідки тут горох?».
Пройшло 20 років і ми, частина киян-однополчан зустрілися на проводах Кіма Фрідмана до Ізраїлю, куди він емігрував. Згадували події в Угорщині і тут хлопці почали мені розказувати, що я чудом залишився живий, адже по мені кулемет бив. Я з недовірою слухав їх і не вірив. «Та невже ти не пам’ятаєш, що кабель на котушках був посічений чергами, його ж потім викинули?». Я не пам’ятав, але на всяк випадок перелякався. Хлопці реготали з мене: «Через 20 років перелякався!». А я усвідоми тоді, що присів за котушки автоматично, не усвідомлюючи, що по мені била кулеметна черга. Тепер кажу: типовий випадок синхронічності!
1.6. Порятунок-2.
Армійську службу закінчував в Угорщині і там у мене ще був один знаковий випадок. Ми із сержантом поїхали відвозити пусті котушки від кабелю на склад. Шматок огородженої колючим дротом території на задвірках великої складської території, стіна, до якої необхідно було прикотити та поставити одна одну котушки, земля мала ухил до стіни. Я біля стіни приймав котушки, а сержант їх скидав із грузовика.
Я встиг упорядкувати декілька котушок. Стояв спиною до сержанта, коли почув його вигук. Машинально зробив крок в бік і повернувся до нього обличчям і в цю мить гірлянда котушок заблокувала мене – моє тіло опинилося якраз втиснутим у першу котушку, яка з гуркотом вдарилася об стіну, а інші її сестри підпирали її. Якби я не зроби би крок у бік, то ці потвори діаметром біля півтори метри, розтрощили би мені хребет. Виявилося, що сержант не розрахував свої зусилля і з машини пішли вниз всі котушки. Не пам’ятаю, чи перелякався я тоді, а от як по зміїному вилазив із пастки, пам’ятаю досі.
Як часто таке трапляється з іншими людьми? Думаю, що часто, але ми звикли на такі речі не звертати увагу. Чи не так?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740008
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2017
автор: Левчишин Віктор