[i]Іде війна...По всій Україні люди втрачають рідних, близьких, коханих...Рани болять, не гояться! З давніх-давен в Україні повівся звичай, коли біль втрати нічим не уйняти - наші предки молилися [b]іконі "УСІХ СКОРБЯЩИХ РАДОСТІ"[/b].Вона має давнє коріння - енергетика Любові, звернена до неї, дуже потужня...[/i]
Я тобою скорбила,
і стигми усі на мені.
На мені і в мені
кровоточать і дихають рани.
Я радію,що в Ско́рбі
були ми з тобою одні,
я радію,що в Скорбі
єднало нас світло осанни.
Я радію,що в Скорбі
не знала утіх і прикрас,
я тобою скорбила
скорботою власної крові...
Називай це як хочеш:
сповняла обіт чи наказ,
тільки, знаєш,
обіт чи наказ роду тої ж
Л ю б о в і .
[i]На фото: Ікона "Усіх скорбящих Радості"
[/i]
(Зі першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740059
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 01.07.2017
автор: Сіроманка