Вистиглий стигло ко́лос.
Русий русинів коло́с.
Творів його ко́смос
Палахкотить сяйвом гро́з.
Палахкотить, не згасає,
Скреслий з душевних тривог
За долю рідного краю,
Котрий в неволі знемог.
Віщий той огнь перекинувсь
В чуйні кріпацькі серця;
І мов зі сну люд прокинувсь,
В ньому признавши вітця.
Став "Кобзар" тим криголамом,
Тим, що трощив страх людський,
Тим, що давав їм наснагу,
З чим він звіряв поступ свій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2017
автор: Володимир Кабузенко