Стоїть на глиняних ногах колос твоєї віри.
Стоїть. На глиняних ногах. А все-таки – колос.
Ще теплим човником рука прикладена до шкіри,
але відтулиш, і за мить – по шкірі йде мороз.
Ти пам`ятаєш, як любов вустами присягала,
як променилася любов у проміжку між тіл?
Кинджалом в горлі застряє поезія кинджала,
як бачу папороті квіт – у снайперський приціл.
Стонадцять зим іще до дня останнього набою.
Стонадцять зим, як тіні гроз, на плечі полягло.
Я не колос, але нести це небо над тобою –
мов у безбожжя осягти господнє ремесло.
20.06.16, 26.06.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740260
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2017
автор: Тарас Яресько