(відеопоезія)
--------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XeossuCMxAI[/youtube]
Індивідуум космічний
(хоч і смертний) кожен з нас!
Лиш амеба живе вічно
без фантазій, без прикрас.
Кажуть, ніби перед смертю
від початку й до кінця
в думці миттю пронесеться,
як в слайд-шоу, все життя.
Між народженням і смертю
ми блукаєм навмання –
підбираємо моменти
для загробного життя.
Лузером не слід вважати
хворого, слабого.
Починаєм всі вмирати
з дитинства самого.
Ми в молодості зи́римо далеко –
герої ми, ми напівбо́ги, ми боги́!
А в старості шукаєм щось в аптеках –
від болю в серці чи від хрускоту ноги.
Старий чи хворий хоче жити,
страшиться прірви небуття,
бо н е м о ж л и в о уявити
кінець реального життя.
Хіба прийшли в цей світ для насолод?
Хай справа буде, а не замисел лоскоче!
Над смертю перемога і бісквітний торт
недовговічні, як краса дівоча…
Смерть – це хвороба неминуча.
Вона ж і ліки – від змагань,
від поривань мирських безглуздих,
від честолюбства і жадань.
Якщо в горщок сходИть не вдасться –
це втрата всяких сподівань
і думка: «Смерть – то не нещастя,
а лиш припинення страждань».
Вона – припинення інерцій
польоту нашого життя.
Даремно боїмось ми смерті.
Вона приємна і легка.
Що помремо – для нас не ново!
Та дат не знають віщуни.
І на питання «Чи готові?» –
Ми гаркнем дружно: «Так! Завжди!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740584
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.07.2017
автор: Віктор Ох