Зупинився швидкоплинний час,
Замовкнувши, завмерло все навкруг.
І бачити в ту ж мить, так ясно, я почав -
Життя, що швидко витікало в мене з рук.
Веселим хлопчиком малим, грайливим -
Дитинство промайнуло мов іскра.
І юність горда, сміла, артистична -
Пробігла повз, неначе й не була…
Та не пройшовши повз, так різко зупинилась
Занедбана та вбита молодість моя.
А після, мали б бути зрілість… Старість…
Та не настануть більше. Й дуже мені жаль -
Прервати подорож, що тільки-но почалась.
Полишити все те, що захищати мав.
Та попри все, я тільки посміхнувся,
Згадав про тих, хто дорогий мені.
Про тих, за кого помирати мушу!
І не шкода́, ні крапельки мені.
Я зжав кулак, вдихнув на повні груди,
І вирвавшись, мов сокіл полетів!
Політ мій буде величавим, дужим,
Я буду жити так, як ще ніхто не жив.
Промінням сонця, ясно буду я світити,
І вітром теплим, вільно дихатиму я.
Частинка мене - в людях буде жити,
А значить, буду жити вічно я!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740682
Рубрика: Ода
дата надходження 05.07.2017
автор: DeVet