Трави духмяні стелить Купальська ніч,
Мідну тонку доріжку снує на плесі…
Клич мене в тиху сутінь вологу, клич,
Ген дукачі розсипались в піднебессі.
Ва́три – то каганці між густих смерек,
Зда́леку манять сяйвом своїм дражливим…
Місяць, мов перекинутий жовтий глек,
Медом тече й намащує соснам гриви.
Так невагомо йду по землі, хіба
Хрускотом під п’ятою озветься гілка…
Гнеться понад водою хистка верба,
Тілом свистить на протязі, мов сопілка.
Вабить далека мрія, мов сон, тремка,
Рута вростає в душу своїм корінням…
Трави ледь чутно сіпають за рукав
І шурхотять у ньому дрібним насінням…
Подих твій теплий вловлюю і тремчу,
Ватра жбурляє в темряву іскор бісер…
Тіло моє розгойдуєш, мов свічу,
Збовтуєш напів'яву старого лісу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740725
Рубрика: Вірші до Свят
дата надходження 05.07.2017
автор: Наталя Данилюк