Загриміло, десь в глибині небесного моря,
Раз - у – раз стрекотіло і за мить… блискавиця,
Розрізала навпіл, сіро - чорні хмари поряд,
І від сяйва, голову сховала лебедиця.
І неначе річка завмерла, довго чекала,
У напрузі, добавить дощик, хоч трішки води,
Вже від спеки, майже зовсім зміліла й страждала,
Давно рибки маленькі не ведуть хороводи.
Задивлявся догори лебідь,неначе просив,
Допомоги у неба, полий, будь ласка, почуй,
Адже в цих чарах зріс, тут все життя, її любив,
І благав, доволі поповни річечку, врятуй.
Щоб повсюди усе зазеленіло і краса,
Та довкола, як тепла весна, весело було,
Качок крик линув, із зіллям очерет сміявся,
Й спів пташиний лунав, пробудив усе навколо.
Колісниця дощата,сильно гриміла. Летів,
Вітер листя рвав із дерев, ховав у травицю,
Паарасолею здіймав все зірване, двиготів,
По землі клубком котився, скидав у водицю.
Те прохання, мабуть чули всемогучі Боги,
Цих птахів, природу, що від засухи стогнала,
Зупинили, уже дощем вмивали береги,
Велич- хмара, так раденько зливою ласкала.
04.07.2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740784
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2017
автор: Ніна Незламна