Якось вертається хмільний Адам до дому.
Рішення твердо прийняв він, що по новому
З цієї миті все життя його піде.
Що вже нарешті щастя й радість віднайде
Він разом з Євою і все цієї ночі.
То ж підійшов він до дружини й пильно в очі
Все що придумав швидко з запалом сказав.
Потім уста її з натхненням цілував,
Але відмовився від пишної смажені.
І ще додав, що звірі знов скажені
Гасали задоволені по саду.
Єва за мить скипіла: «Що якусь відраду,
Адаме, ти собі знайшов?
Сьогодні ти пізнісінько прийшов
Та знову дивний ти якийсь припхався.
Та й де скажи ти знову так набрався,
Що на ногах своїх ти ледь стоїш?»
Адам рукою їй махнув: «Облиш!
Яка відрада, нас з тобою двоє
І знаємо про це ми теж обоє!
Це що за ревнощі, кохана, перестань.
Ось ліпше подушки ти мені дістань,
Сама бо бачиш, що валюся з ніг,
Ледве дійшов сьогодні на поріг!»
Адам заснув, аж щось його лоскоче
Та й Єва щось тихесенько шепоче:
«Шість, сім і вісім». Наново рахує.
Щось з двох боків тихесенько мудрує.
Адам крізь сон запитує: «Дружино!
Що не зведеш до купи воєдино?»
«Ти спи, коханий, - та відповідає, -
Здається тут ребра не вистачає…»
То ж пам’ятайте, сильна половино,
Жінка дізнається про будь-яку провину!
06.07.2017©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740864
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 06.07.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко