Клубочком скручується вітер
І кошенятком біля ніг мурчить.
Прокочується час над світом
Й мовчанням нашим все мовчить. Мовчить.
Розмова, що від неї квіти
У душах бубнявіють, мов з роси.
Вузлами погляди... Розвити
їх годі без мовчання. Дай врости
у тишу твою, у твоє зітхання,
в молитву, що цвіте на самоті.
Ти думаєш: "На німо - то прощання..."
Наївний. Мовчки - ласки голосні.
Без слів така розмова щира. Просто
почуй! Вслухаюсь в тебе, в твій мотив.
Без слів... Це вільно-трепетне знайомство.
Це близькість, яку гамір пропустив.
Це ніжність, яку словом сполоха́ти
одним необережним легко... Стій!
Клубочиться хай вітер коло хати,
а нам так тепло у мовчанні в ній.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740900
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2017
автор: Мар’я Гафінець