Над землею не літає ластівка низенько,
Що ж то буде з урожаєм, аж болить серденько,
Вишні віти, опустили, силоньки не мають,
Ледь -ледь ягоди, червоніють, вже засихають.
Народ має надію, що завітає дощик,
Врешті вдягнеться природа посріблений плащик,
І насититься вологою усе довкола,
І підійме цвіт голівки картопелька квола.
Тонкі зерна у колосках наберуться сили,
Трави виростуть новенькі, там де вже скосили,
Тож зберуться щасливі люди, біля криниці,
І поповниться діжка джерельної водиці.
Прожене зажуру, молодий красень- лелека,
Надоїла, дуже усім, небажана спека,
Летить стрімко в небо до сіро - чорних хмаринок,
Немов милостиню просить, подайте краплинок.
На порозі, я стою, звертаюсь до Бога,
Святої, пошли водиці, буде нам підмога,
Подаруй, Всевишній природі цю насолоду,
Щоб душа моя співала, як йшла до городу.
Щоби сонце добре вмилось, світило ясніше,
У гаю, солов`їний спів, линув голосніше.
Щоб хліба й волошечки, по полю звеселились
І духмяні колосочки водички напились.
Моя рідна землиця, щоби щедро вродила,
Збагатилась країна, наповнила комори.
08.07.2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2017
автор: Ніна Незламна