[youtube]https://youtu.be/brLX-iZJbpQ[/youtube]
БАНДУРИСТИ, КОБЗАРІ…
Були в нас кобзарі та бандуристи –
сліпі співці народних вічних дум.
Ішли з села в село, від міста в місто,
виспівували серцем біль та сум.
Вдивлялися незрячими очима
в таємну суть незвіданих світів:
бандура, ліра, кобза за плечима,
як Хрест, що сам Господь нести звелів.
Притулок хоч який вночі шукали…
Бувало, і під тином. На зорі
в дорогу нескінченну вирушали
з поводирями старці-кобзарі.
Але згустився морок понад миром,
вже жоден сонця промінь не зорів.
Кривавий цар, лихий новітній Ірод
звелів зі світу звести кобзарів.
Знайшлись здійснити вирок той васали:
з запроданців своїх, з чужих заброд…
Бриніти віщі струни перестали…
Та пісню кобзарів зберіг народ!
Не налякали кари та тортури,
передавали пісню з вуст до вух,
холопи царські нищили бандури,
та був їм непідвладний гордий дух.
Заграй, кобзарю, про одвічне, нумо!
До осяйних висот народ поклич!
Хай правдою бринить народна дума,
хай промінь сонця розганяє ніч!
Історія cтворення вірша:
Тема вірша навіяна українським історичним драматичним фільмом «Поводир, або Квіти мають очі» режисера і сценариста Олеся Саніна. Головні ролі виконали Станіслав Боклан та Антон-Святослав Грін. Світова прем'єра фільму відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі 16 липня 2014 року. Головним гаслом фільму є фраза: «Заплющ очі — дивись серцем».
Іван Їжакевич - ілюстрація до поезії "Перебендя" Тараса Шевченка
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741252
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 09.07.2017
автор: Лавинюкова Тетяна