Дівчинко, я - це звичайний диявол,
Не Воланд премилий з поважним ціпком,
Стиснувши стегна і ребра удавом,
Роздягнену душу привласню цілком.
Я старомодно ще вірю у Бога,
А в пекло не вірю (хоч в ногу стріляй!),
Коли ти пройдеш ці туземні дороги,
Ти, мабуть, також розсмієшся, мала.
Важко кожного біса вважати за брата,
І в кожній можливості бачити гріх,
Ходи в ліжко, і поки ми будем кохатись,
Я, якщо хочеш, навчу тебе всіх.
Вип`ю тебе, бо чорт зна, що ще буде,
Та зажди: в тебе очі такі золоті,
Розплачусь на лоні твоїм, як Іуда,
І янголом стану... в наступнім житті.
Мов фотоспалах, місяць пролитий
Зайде до кімнати й здивується нам,
Що спимо, як опісля трьох ночей молитви,
Вдвох - просто люди - пресвітла пітьма.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741261
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2017
автор: Віталій Стецула