Іду своїм знедоленим селом
Знедоленим, забутим і убогим.
Багато хат, зарослих бур'яном,
Стежок уже не видно до порогів.
Немиті вікна ледве ще блищать,
А в деяких і зовсім їх немає.
Перекосились двері і не пищать,
Бо міцно до землі їх притискає.
І хоч яка вже пустка стала в нім,
Мені в селі моїм найкраще.
Тут і свідомість формувалась, втім
Не зрадила б його нізащо.
Та в ньому жодних не було умов
Ані для праці, ані для науки.
Селу потрібно лад давати знов,
Щоб поверталися робочі руки.
Бо виїхала молодь у міста,
А старики не в змозі вічно жити,
І утопились села в бур'янах,
Таке життя нема за що хвалити.
Іду, хвилююсь, плачу і мовчу.
На серці в мене невимовна туга
Так тяжко, ноги ледве волочу,
А соловей співа на всю округу.
Співай, пташино, голосно співай
І звеселяй село моє забуте.
Та розкажи усім, селянський край
Заможнім і квітучим має бути.
Тому потрібно й необхідно нам
Сільських людей почути і зрозуміти.
Так. Їхнє кредо лад давати ланам
Й духовно багатіти, а не скніти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741491
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2017
автор: Криницька Ольга