Верба поникла. Гнеться долу...
До вістря місяця в воді.
І в течію , холодну, кволу ,
Пірнають віти молоді.
Як ті величні ваблять зорі!
Яскрава місяця краса!
В чарівні хвилі і прозорі
Навік занурилась коса.
А справжній місяць в небі сяє.
Блищать там зорі ,мов роса.
Як жаль, верба про те не знає.
Ніхто їй правду не сказав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741739
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2017
автор: MVD