Вона йому пахла –
кавою,
медом,
цукатами...
Була його –
ранком,
сонцем
і небом зоряним.
Щодня говорила:
«...Я завжди тебе кохатиму...»
Сьогодні мовчить
і погляд відводить в сторону.
Вмикається вечір.
Із вулиці плаче скрипкою
мовчання,
що пахне зараз
дощем непроханим.
Проте він із нею,
насправді,
як голка з ниткою.
...У завтра крізь ніч
новими
назустріч
кроками.
...Під ранок розбудить її,
ставши:
кави запахом,
медовим цілунком,
шовком чуттєвих дотиків.
І зорі в долонях стануть
цукатами
заново...
На струнах дощу й веселки –
кохання дзвоники.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741756
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2017
автор: Бойчук Роман