Боже милий, помилуй, зглянься...
Безнадійність сягнула хмар.
Люди ходять – шукають щастя,
А моє ж то – з родини примар.
Боже милий, даруй мені радість:
Лист, емоцію, жмуток трави...
Не лякає самотня старість,
Лиш байдужості не допусти.
Боже милий, візьми в долоні
Душу, виплакатись серед хмар,
Стануть сльози дощем солоним,
Геть позбувшись ілюзій й примар.
Дякую, @NN@, за мудру поміч))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741886
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.07.2017
автор: Яна Бім