Про села у Стрийському р-ні Львівської обл. (вчора мене поперло!:) )
ПРО СИНЬОВИДНЕ
(легенда)
Були колись в горах люди –
Не такі, як нині –
Ріст – з над дуба, гострі зуби,
Очі, наче дині.
Їди все, що доля дала.
Вепра за обідом
Сім’я велета з’їдала
За козою слідом.
Пили літрами, аж дулись.
Та якось опіки
Вищих сил вони позбулись –
Висушились ріки.
Що робити? Як тут бути?
Тріскаються землі.
Той, хто влади атрибути
Мав у їхнім плем’ї,
Вдарив по землі ногою,
Як з гори спустився,
Злості повен. Під вагою
Ручайок пробився.
Напилась уся родина
Й місце залишила.
Через сотні літ людина
Тут проста зажила.
Зі струмка озерце стало –
Синє, очевидно.
Місце в честь його назвали
Люди – Синьовидне.
ПРО СЕМИГИНІВ
Від Святополка Святослав
З дружиною малою
До Будапешту утікав,
Спинився над рікою,
Що звалась коротенько – Стрий,
Та була повноводна.
Тут брат застав його лихий,
Так долі було вгодно.
Відбулась битва. Сім синів –
Кровинок Святослава,
Припали тут до вічних снів,
Спочили в буйних травах.
Запам’ятав той бій народ
Між маків та полинів.
Село, що звелось біля вод,
Назвали Семигинів.
ПРО СЛАВСЬКЕ
(легенда)
До Угорщини мчав Святослав,
Думав, там його брат не дістане.
Сім синів Святополк відіслав
На той світ – цим уже серце зранив
Свого брата - той біг не спиняв,
Вояками довкола укрився –
Кожен з них і життя би віддав,
Лиш живим би їх князь залишився.
Втеча… Довгими були ті дні.
Сили війська малого упали.
Рани їли тіла молоді.
На спочинок із князем пристали,
Де Орява ув Опір впада.
Навіть вмитися, як треба, не встигли.
Тут свій подих останній віддав
Святослав небу й жили застигли.
Його іменем місце це звуть.
Люди люблять сюди приходити,
Щоб відчути останню ту путь
Князя того, що міг би ще жити.
Вояки не вертались уже
В край, де жили – могли б їх убити.
Там, де Сливка ув Опір паде,
Поселились на березі жити.
В їх очах не загаснув вогонь,
Про минуле своє пам’ятали –
Славні воїни князя свого.
Славськом місце це люди назвали.
14.07.17
Орява, Сливка, Опір – назви річок.
ПРО ГІРНЕ
(легенда)
Як помер князь Володимир –
Парость Святослава –
Той, що кроками твердими
Русь привів до слави,
Що його звемо великим,
Мудрим, незрівнянним,
Почалось змагання дике
Між його синами.
За посади і за землі,
Стали битись браття.
Взяли гору сили темні.
Розвели багаття
Ненависті в рідних душах –
Вчора благородних.
Першим Святополк порушив
Правила Господні –
Вбив братів Бориса й Гліба,
Взявсь за Святослава.
Крові прагнув, наче хліба,
Злим був, як Варрава.
Святослав втікав з синами –
Святополк за ними
Зі своїми скакунами,
З шаблями стальними.
Близько смерть.
- Де б заховатись? –
У селян питають.
- Мали б гори показатись.
Де їх Бог ховає?
- Гір не є, – відповідають
На своїй говірці.
Князь з синами утікають.
А кількох топірці
Святополка все ж дістали -
Ранені сховались,
Гірне – назву місцю дали,
Жити там зостались.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741919
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.07.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)