Давно не в’є, пташка гніздо на Сході
Не голубіє, все небо червоне,
Баюри там і ями на городі,
Крилом змахне, неначе захолоне.
Раптом розвернеться, сльозини гіркі,
Губить на землю, як можна простити,
Тож навкруги, лиш снаряди московські
Люди, хто зможе, птахів захистити?
Посеред поля дивилась у небо,
Не жива жінка, із малим дитятком,
Привіт з Росії, аж сюди занесло,
Маленьке ж бігло, на блокпост за татком.
Неподалік бетон стирчить, ледь видно,
Мов переорана, стражденна земля,
Кожного дня знищують все єхидно,
І його татка, вже живого нема.
Рани уламками, болить, все ж летить,
У інший бік, мо* там знайде розраду,
Раптово знову, гучно снаряд свистить
Більше не бачити, рідного саду.
14.07.2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2017
автор: Ніна Незламна