1
Сіла пташка біля річки,
Та й так гірко, гірко плаче,
Не зав`яже дівка стрічки,
Тож не прийде козаче.
2
Нині мабуть не розчеше,
Він коханій пишні коси,
Не обійме й не розкаже,
Вже ковтає гіркі сльози.
3
Бо поїхав так далеко,
До схід сонця воювати,
Там війна йому нелегко,
Треба звіра вгамувати.
4
У вогні земля палає,
Там москаль повзе проклятий,
А дівчині серце крає,
Що ж ти робиш злющий ( брате)?
5
Ой не бУли ми братами,
Та я знаю, що ніколи,
Все знущалися над нами,
Ми не мали тої волі.
6
Зійде сонечко раненько,
Вона мрію завжди мала,
Тож зустрінуться раденько,
Як життя, його кохала,
7
Та не так усе те сталось,
Налетіли чорні круки,
Не здійснилось, як гадалось
У полоні, терпить муки,
8
Катували, ґвалтували,
Та стерпів, хоч пекли болі,
Серед поля закопали,
Всякчас плакали тополі.
9
На місточку вже стояла,
І віночок все ж тримала,
А, як пташка заспівала,
Відчувала, що втрачала.
10
За мить з рук та й впав у річку,
Ой навіщо ж народилась,
Понесла вода ту стрічку,
Там дівчинонька втопилась.
11
Ні не буде тим прощення,
Що ламають життя, долі,
Прийде боже покарання,
Будем жити всі на волі.
Липеннь 2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742228
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2017
автор: Ніна Незламна