Вночі над містом розпливаються дими
І ми з ним вдвох маленькими дітьми
Здіймаєм вгору руки, очі, голови,
Де Сонце снить, від всього світу сховане,
Де ніжний розплеск жовтого світанку
Холодним вітром змазується вниз.
Де легко доживається до ранку
Без сліз і криз.
Самотності, тривожності, біди
Не кликати, не чути, не хотіти,
Руками обіймати, як крильми
І вже нікуди звідси не летіти.
Не гримне грім, не тріснуть проводи,
Веди мене до тихої води
Згори донизу тихо і навшпиньки,
До радості, до дому, до зупинки,
До знаку "Стоп", зелених світлофорів,
Пекучих перших проблисків весни...
На виткані полотна переходів
Спадають перші опівнічні сни.
Злітає видих, падає і гнеться,
Одна хвилина - як чотири роки.
Мені за ним так хороше живеться,
Мені там спокій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742478
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2017
автор: Ірина Гнатюк