Ні,це не сон у спраглу літню ніч,
Це - марення. Ним дихає самотність.
Та тільки блиском погляду поклич
І розпочне ходу безповоротність.
І закружляє зорепаду вир,
І ми у ньому ,сяйвом оповиті,
В саду бажань прихистимось,повір,
Щоб жодної не марнувати миті.
Бо літня ніч не зносить самоти,
Хоч кожен біль притулку в ній шукає,
І прагне полиново прорости.
А у заграві ранку -догорає...
Нам досить сну,вже проспано весну,
Та Спас медовий досі ще чекає...
Хай кожну мить ,на почуття рясну,
Душа з повітря досхочу вбирає!
Так світло йти крізь темну ніч удвох.
Дзвенить луна кантати зорепаду...
Бог є любов. Цим світом править Бог.
Це Він дарує ніч і лоно саду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742568
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.07.2017
автор: Вадим Димофф