-Та скажи, скажи їй нарешті, зізнайся! І чого він соромиться, чого зволікає? - Збентежено-перелякано шепотіли вони - Невже і сьогодні промовчить? Бідолашні наші голівоньки. От він піде, а нам буде непереливки. Скільки сестер вже полягло...
Це не вперше спостерігали вони за закоханою парою, що сиділа на гойдалці під деревом. Стелився теплий літній вечір, сповнений п'янким ароматом трав. Тихенько шелестіло листя, у якому заплутався легкий вітерець. І раптом пролунало:
"Я кохаю тебе..."
Вітерець затих і здавалось сам час сповільнив свій хід, щоб дати можливість закоханим насолодитись моментом.
-Нарешті, врятовані! - з полегшенням зашепотіли вони, ромашки, що росли поряд з гойдалкою, яку вподобала пара - А то все любить, не любить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742574
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2017
автор: Ірин Ка